Моя тінь

"Я буду завжди поруч".
Почувши ці слова, відповідай щирістю, сльозами, посмішкою, будь-чим. Але відповідай.
Люди, на які ми покладаємо великі надії, руйнують їх, як старезні будівлі за містом. Бігаючи полем, шукаючи у Його очах себе, малювавши на склі сердечки їдучи у маршрутному таксі холодною зимою, падаючи на коліна і сміятись, клястись у коханні. А потім плакати, картати і проклинати усе минуле, яке довелося пов'язати з Ним.
Розривати усі спльні фотографії, видаляти зроблені відеозаписи, ховати далеко під ліжко скриньку з подарованою, але вже сухою квіткою. Сухою, як Ваше спільне життя.
Казати, що ніколи не кинеш, ніколи не зрадиш і ніколи не вип'єш інший чай, з інакшим ароматом кориці. А потім впиватись тим чаєм, розливаючи його всюди.
" Я буду завжди поруч".
Слова, які змушують дарувати ключі від своїх дверей, а потім хворіти від протягів. Слова, що дарують крила, а потім відрубують їх з корнем. Слова, що змушують триматися з усіх сил, але не витримавши, плакати, як малеча.
Розчаровуватись у коханні - це не просто котрий день валятись у ліжку із-за нестерпної болі, чи відчуття, що тобі вирізають усі органи без наркозу. Один за одним. Ні.
Розчаровуватись у коханні - це декілька років ставити нові замки, латати дірки, повідривати усі мотузки, які робили з тебе маріонетку, а ще - це знову навчитись довіряти.