Это просто Вьюи блог

Неповторність свою ми скидаємо в той мішок,
І в цементі ховаємо діри й недосконалості,
Все життя намагаюсь шукати палиці,
А знаходжу лише напівспалений сірничок.

Далі як ?! Зрозуміло і не зрозуміло…
Поверх стін би шпалер, а де взяти клей,
Я знаходжу собі таких щирих, простих людей,
І запрошую їх на секс, а чи то на пиво.

Понад дахом моїм ходять сумніви, курять щось
І до ранку всю ніч то співають, то блін гигочуть.
Їм відомо усе: як я сильно до тебе хочу,
І про те скільки в ліжку я змінюю за ніч поз.

Ще у мене є кров, що розлита тут зовсім близько,
Я палю, а вона залила вже і сходам очі,
І, насправді, я радий, що хтось нам таки наврочив,
І що тріснула вчасно від перлів ця блядська нитка.

Пішакам не щастить, я - пішак, під прицілом турки,
отієї, що ти вранці ставила на вогонь,
Щоб погріти мене, а об мене своїх долонь.
Це в повітрі висить, ніж трима близ горлянки думки.

В будяках я сидів, не хотілось мені ромашок,
Вони й досі стирчать між хребців і лякають всіх,
Головне, що мені до цих пір вистачає ніг,
Щоб із черги втекти, реєстраціїї до пропащих.

А почему бы не взять и не сжечь
Занавески розовые и свои опасения
Не хватило времени то ли просто рвения
И осталось судорожно снять усталость с плеч.

А кто сможет забрать себе
Эти горы в песок раскрошены
И за что мы все время брошены,
Хоть бы раз кто провел лик без.

Дверь преследует ряд непрух
Отделяя людей, как колеса с блистера
И зовут меня Робин Кристофер
Где, простите, живет Винни Пух ?

Мы придем утром в гости к Кролику
Как раз к завтраку попадем
Я не знаю, какой мой дом
Я вяжу тебе бусы с ноликов.

Этот я - посмотри, похож ?!
Этот нолик - твои амбиции,
Что везла на горбах с провинции,
А никто и не выложил грош.

Сон кусает глазные яблоки
В слюнях утренних плавают сны
Занимают свои посты
Проработав пророчеств навыки.

На последней строфе я выдохся
Потому подремаем все
Чтоб однажды проснуться в росе
Свежим пахнущим гладиолусом.

кроме этих слов лично я ничего не дам
кроме этих ночей тебе тьмы не насыпят боле
хорошо бы туда, где цветет целый парк магнолий
и стоять не дыша в лепестках, что падут к ногам.

Тимчасово отримані миті,
Все ще дихають, через маски.
І як буде на те твоя ласка,
Відшкодуй мені часу КАСКО !
І ми будемо ніч говорити.

Сон-трава з голови росте,
Я зриваю, вилазить знову…
Під шампанське чи кока-колу -
Забуваємо повністю мову.
Це було ! Неважливо коли.

Штори. Жалюзі і офшори,
Заморожені ми в хвилинах
І, навряд чи, це - буде родина.
Не твоя - не моя провина.
Усвідомили навпіл з горем.

Буде жовтень, вицвітуть очі.
Як без сонця темніє море.
А твої всі: Антони, Жори,
Тільки викидні п'яної волі.
Не важливо в Криму, чи в Сочі.

Ще поранені тихо стогнуть,
Хто кинжалами, хто - коханням.
Хто - роками, а хто - недавно.
Чи за щастя, а чи за правду.
З наших ложок забрали дьоготь.

Ніч в кутку обгризає нігті
Почуття пробивають тіло
Ти ж побачити їх хотіла,
Неочікувано, без мила.
Можеш плакати, можеш бігти.

Тільки є всеодно щось більше
За дзвінки і мовчання роки
Те, що палить, руйнує спокій,
Що сидить під ребром глибоко.
Їсть любов і повсюди крише.