Неповторність свою ми скидаємо в той мішок,
І в цементі ховаємо діри й недосконалості,
Все життя намагаюсь шукати палиці,
А знаходжу лише напівспалений сірничок.
Далі як ?! Зрозуміло і не зрозуміло…
Поверх стін би шпалер, а де взяти клей,
Я знаходжу собі таких щирих, простих людей,
І запрошую їх на секс, а чи то на пиво.
Понад дахом моїм ходять сумніви, курять щось
І до ранку всю ніч то співають, то блін гигочуть.
Їм відомо усе: як я сильно до тебе хочу,
І про те скільки в ліжку я змінюю за ніч поз.
Ще у мене є кров, що розлита тут зовсім близько,
Я палю, а вона залила вже і сходам очі,
І, насправді, я радий, що хтось нам таки наврочив,
І що тріснула вчасно від перлів ця блядська нитка.
Пішакам не щастить, я - пішак, під прицілом турки,
отієї, що ти вранці ставила на вогонь,
Щоб погріти мене, а об мене своїх долонь.
Це в повітрі висить, ніж трима близ горлянки думки.
В будяках я сидів, не хотілось мені ромашок,
Вони й досі стирчать між хребців і лякають всіх,
Головне, що мені до цих пір вистачає ніг,
Щоб із черги втекти, реєстраціїї до пропащих.