Искусство реальности

Ну от і закінчився афігенний відпочинок з Оксаною в Східниці.Жаль, що так скоро(а мені самій прийдеться буди 3 дні.А як то все починалося?Хах, хто б міг подумати, як воно закінчиться…В перший день ми ходила і косо дивилися одна на одну, але Оксана підійшла до мене першою, і тут понеслось..)) З того часу завжди цих 2 тижні ми були разом.Як ми шукали з ким познайомитися, як до нас самі підходили, дискотеки, прибацану від якої я втікала, фотосесії, м'явкання, співання пісень, а особливо"КІТПЕС", як порвали браслєти і взяли по бусінці собі, як втирали всім носа, обговорювали всіх в черзі, косі погляди від всіх відпочиваючих, лавочки, кальмари, "Віку", срачку, довгого, троля, лисого, гуляння під дощем і моє сушіння голови, жувачку, та блін є багато всього…А прощальний вечір виявився найскладнішим моментом, через сльози до гуляння і після.Ехх, чому час летить так швидко?Надіюся, що наші плани хоч трошки, але збудуться.Не дивлячись на те, що ми з різних міст, ми знайдемо спосіб спілкування.ПАпа, моя зозулька, не плач!;*

P/S:а хто б міг подумати, що познайомилимя ми ще 4 роки назад?Так-так, в Карпатах.

Ідем по вулиці з Оксаною, гуляєм і співаєм ла-ла-ла-ла….Ідуть спереді нас дядьки і починають так само лалакать.Та й ми собі сміятись почали, а вони з нас, мавпи. (М)

Значить так, все було добре, поки ми не пішли на обід, і тут…ми побачила кашу"Січку" і зупку з травою…ми подумали..ніхуя…їсти ми не будем!І через 5 хвилин нас там більше не було.Ми пішли по номерах, взяли гроші і пішли купляти їсти, і заодно набрати воду…але магазинів по дорозі не було, прийшлось їсти горіхи-фісташки.(з білкою не ділилися, хай йде до дупи). Пішли займати чергу до джерела, замахались стояти (5 хв) пішли їсти.Прийшла наша черга набирати воду, і люди побачили…БІЛКУ.І всі почали казати до нас, фоткай її.А ця тварюка-білка, підійшла до малих, стибзила горіхи і втікла.Всьо, пака
(М)