Это просто Вьюи блог

Я могу тебя очень ждать,
Долго-долго и верно-верно,
И ночами могу не спать
Год, и два, и всю жизнь, наверно!

Пусть листочки календаря
Облетят, как листва у сада,
Только знать бы, что все не зря,
Что тебе это вправду надо!

Я могу за тобой идти
По чащобам и перелазам,
По пескам, без дорог почти,
По горам, по любому пути,
Где и черт не бывал ни разу!

Все пройду, никого не коря,
Одолею любые тревоги,
Только знать бы, что все не зря,
Что потом не предашь в дороге.

Я могу для тебя отдать
Все, что есть у меня и будет.
Я могу за тебя принять
Горечь злейших на свете судеб.

Буду счастьем считать, даря
Целый мир тебе ежечасно.
Только знать бы, что все не зря,
Что люблю тебя не напрасно.

Кожен день так що нікого не треба
і завжди всього тобі вистачає
звичайно є бажання й потреб
та все таке що тебе не лякає

В одну хвилину розумієш що любиш
цим треба жити. що вже тут робити?
без людини ти себе погубиш
зникли плани з'явились незабутні миті

Все на задній план відходить
валишся з ніг але в ейфорії
є той один який завжди приходить
мабуть таки здійснились мрії

Так багато стало неважливо
слова таки мають велику силу
а без слів… як же це красиво
людина живе коли має людину

знаєш, часом буває лячно.
а здебільшого так завжди.
ти зав"язуєш комусь серце
і відразу хочеш втекти

знаєш, часом буває смішно,
коли хочеш уже тікати,
а у тебе зв"язані ноги,
а тим більше далеко до хати

віриш, навіть якби хотіла
впасти раптом у амнезію,
я б не змогла. надто мило.

надто про ніжність мрію…

в общем, объясняю,
если человек захочет тебе написать, он напишет.
если захочет позвонить, позвонит.
и он этого не делает не потому что занят, а просто потому что не хочет.
он не думает о тебе.
ты не снишься человеку, как бы тебе этого не хотелось
если захочет быть с тобой, он будет.
а если нет, то забей, прекращай ныть и живи дальше

ви вибираєте близьку людину, як квартиру, і, в'їхавши, відразу ж починаєте шукати недоліки.
а недоліки будуть завжди.
тому що не ви закладали фундамент, не ви зводили стіни, не ви ставили дах будинку.
ви починаєте перебудовувати її на свій лад і руйнуєте перегородки її гордості, самоповаги, впевненості в собі.
тому що перебудовуєте бездумно, не вникаючи в конструкцію.

і коли все руйнується, звинувачуєте кого завгодно, крім самого себе.

суцільна халепа

ці двоє напевно якісь ненормальні –
кажуть про нас на небі
без даху без страху без клятви без спальні
без всього, що іншим треба

блукають в пітьмі і пливуть проти плину
все насамоті й поодинці
хіба так людина шукає людину?
хіба чоловік це і жінка?
хіба вони знають хіба вони вміють?
на що сподівається кожен?

а ми собі мовчки дійшли аж до краю
і пекло на рай перекроюєм
ми знаємо те, що ніхто більш не знає:
ми є
ми вже разом
нас двоє