Soon all will happen ....

Юхухух каникулыы это радует… но неделя это малоооо *

не обращайте внимание на запись это я просто кинула что бы потом списать на укр.мову

АРОМАТ ЛЬВОВА
Після кількагодинної прогулянки вулицями Львова починаєш від чувати себе мислителем загальнолюдського значення. Сюди приїжджа ють не просто подивитися, а духовно наснажитися. Не один колиш ній львів'янин, нині мешканець Києва, а чи Москви, чи Нью-Йорка, сподівається знову наситити своє серце флюїдами Львова, відчути со лодку відповідність свого внутрішнього ритму з пульсом буття. У ту мить, коли довговічне каміння нашіптує про нетлінні цінності світо будови, коли історію прочитуєш навіть дотиком руки, — кров по жи лах струменить так лагідно, як вода лісового струмочка.
Різноманітні вежі, шпилі, куполи, колони є ніби вулканічним ви верженням духовної магми людства, яка так буйно прорвалася назо вні з невидимих глибин у цьому місті, що зветься Львовом, і засти гла в дивовижних архітектурних формах. Тут сповнюєшся відчуттям, що життя не минає даремно.
Невеликий архітектурний комплекс Вірменського катедрального собору є питомим фрагментом Львова, без якого той не був би самим собою. Мікросвітові собору притаманна аура, у якій народжуються емоції, здатні народжуватися тільки тут.
Заснований 1356 р., він став і культовим осередком численної вір менської громади й одним із культурних центрів львівського поспіль ства. Щоразу, крокуючи Вірменською вулицею, радо відчуваєш, як силует вежі храму, спроектованої Петром Красовським із Лугано, ла гідно проникає в твою свідомість. Відгороджене ґратками подвір'я Вір менського собору викликає непереможне бажання потрапити під його склепіння, бо здається, що, ступивши за цей поріг, опиняєшся в іншо му вимірі простору і часу. І ось ти стоїш між сивокамінними колонами аркадних ніш, та ще за непроникною стіною дошкульного львівського дощу, без якого такі хвилини немислимі: саме дощ створює ледь помітне водяне екранне полотно, на якому пробігають живі картини минулого. І це казково! А якщо спроби споглядання візій виявилися марними, то можна згадати яскраву сцену з відомого кінофільму за участю Михай ла Боярського «Д'артаньян і три мушкетери», у якій відбувається дуель гасконця з Атосом, Портосом і Арамісом. Місцем зйомки її й стало це подвір'я. Тут же — надгробки з епітафіями 600-річної давності, з яких удається зрозуміти хіба те, що й могили не вічні.
Вулиця Вірменська — одна з не багатьох, яка передає львівську старовину найчіткіше, так би мовити, стійко утримує її аромат. Лако нічна й виразна форма ренесансного порталу житлового будинку № 20 чи не найкраще засвідчує собою XVI ст., яке на Вірменській «випи нається» з багатьох кутків і ніяк не поступиться наступним століттям. Навіть Хронос, котрий є символом швидкоплинності часу, фігурою котрого оздоблений фасад однієї з найцікавіших кам'яниць Льво ва — ампірний будинок «Пори року», ніяк не може зарадити такому повільному рухові століть на цій вулиці. Навіть зодіакальний фриз, яким оздоблено цю ж кам'яницю, своїми дванадцятьма сузірними зна ками втричі швидше лічить перебіг року, однак історична зміна віків усе одно ледь торкається вулиці Вірменської. Приваблюють рельєфи роботи Гартмана Вітвера на сусідній кам'яниці № 21, на яких пра давні міфологічні мотиви, напевно, також покликані символізувати людський поступ через народження нових поколінь. Поколінь, яким хоч і накреслено передавати одне одному естафету конкретної миті — «тепер і тут», а все ж таки судилося колись оволодіти часом завдяки подоланню простору… (Ю. Николишин, 461 сл.).

Всем привет вчера был день просто супер… у нас было День Рождение Судостроительного завода… и к нам приезжала группа Комбинация которая уже давным давно распалась это было просто круто послушать старые песни под которые тусили мои родители… а когда они запели Amarican boy мы с Таней не удержались и начали скакать орать петь… это было круто… за ради них мы стояли под ливнем на стадионе… это капец конечно но крутоооо ааа)))

Пытаешься привлечь внимание девушки:

Смешно.
Когда человек.
Который бегал за тобой.
Сейчас всем рассказывает какая же ты хуевая.

я уже предвкушаю тот момент, когда буду мерзнуть на остановке, дожидаясь своей маршрутки, лететь носом в землю, подскользнувшись на льду. а так, да, люблю зиму

Самое ужасное - любить человека, который постоянно тебя разочаровывает