@onebeloved
ONEBELOVED
OFFLINE

Dream it?- Do it!

Дата регистрации: 26 мая 2011 года

Іноді у мене бувають такі дні, як сьогодні- дні, коли я говорю і пишу українською. А иногда- русские дни.И в те и в другие я люблю творить, наслаждаться жизнью и замечаеть то, чего никто не видит.К примеру, как солнце кидает блики на окна домов, а те в свою очередь отражаються в очках людей;как здорово выглядят листья каштана, если смотреть на них ночью сквозь свет фонаря;как люди спешат куда-то или наоборот замирают в радости и счастье. В общем, этот список можно продолжать очень долго. Люблю я жизнь!-со всеми её причудами.

Не заглядывай за шторы - вдруг,
Вдруг там весна и слишком здорово.
Рук не хватит оттолкнуть, забыть.
Слов не хватит разлюбить
Так и тянется сквозь сутки нить
Всюду Эйфелевы стопки книг
Горы писем без конвертов, без ответов, без тебя

глянула сегодня на твою авку… хотелось бы думать, что случайно-но знаю-то что нет. вздохнула не то с печалью не то с радостью.жалко тебя..ты думаешь слишком много о своем эгоизме.я правда рада что тебя оставила..но не могу смотреть как тебе там плохо, хотя всёравно даже когда мы были рядом- спасателя из меня не вышло. теперь я хочу настоящей сказки: с большой шумной семьей и кухней с занавеками в горошек. извини, но я через тебя преступила первой.

Бо він приходить і змінює її світ. Її добре-спакований світ кольорових снів. Він приходить і торкає найдорожче. Він приходить і відкриває заборонене. Він приходить і повертає віру, а разом з вірою і сенс. Коли є він - зупиняється не час, а моменти і так можна жити вічно, лише дотиками кінчиків пальців і вій. Так можна вічно.

На це немає правила, не буде вибору і не потрібно удачі. Це лише є, і воно не губиться.

Він повинен був з’явитись, отак просто, отак звично і отак нізвідки. З’явитись і змінити все: принести цей новий ненормальний порядок, котрого таж жадно потребувало її життя. Він брав за руки і торкав так глибоко, що мандраж не можна було перебороти і тіло продовжувало тремтіти в німо-незрозумілому задоволенні.

Він посміхався і запитував, «що таке», а у неї не було відповідей. Він повинен був з’явитись, він був ненаписаною історією, потрібною сторінкою, відсутнім елементом у всіх її картинах, піснях і віршах. Вони були німі і сліпі, бо в них не було його.

Він приніс щось, у що можна було вірити. Він нічого не робив, та своє присутністю заповнював усі прогалини у її продірявленій душі.

Він був тут, існував у її світі. Він пришов і знайшов її, і це було усе, і з того часу його душа була прив’язана до її. І можливо він цього не хотів, боявся, чи був зобов’язаний комусь іншому. Його душа, належала до неї. Він більше був не власний над собою і переступаючи поріг її доступності змінив себе, її і те, що існувало навколо них у неможливо-неіснуючому напрямку, де світи і реальності були іншими, де було інакше, де щастя обчислювалось іншими мірками. Рівно 24 градуси. Він повинен був прийти у її життя, бо вона мріяла, очікувала і знала, що саме так має бути.

- Ми не знайомі? - спитала вона.
- Зараз будемо знайомі, - сказав він.

Все почалось, коли не повинно було, коли інші життя стояли занадто близько, коли інші актори були занадто важливими, коли ті два прості повідомлення не означали нічого для жодного з них і коли означали все. І усе почалось:

- Запитай, може окупиться
- Ти ж знаєш моє запитання
- Ти знаєш мою відповідь. Запитай.

Вона лежала напроти нього і дивилась в стелю, а він дивився на неї. Це знову була його кімната. Вона жартувала, що йому варто здавати це місце в оренду - тут неймовірно мріялось. Тут було усе і не було нічого, тут були її улюблені широкі підвіконники, на яких вони сиділи, обнімаючи коліна. Тут було вікно через котре вона дивилась на той світ, котрий звідси здавався нестрашним, котрий звідси вона могла покорити і котрий звідси був її сценою. Звідси…

Він не помітив, коли перестав порівнювати; він не помітив, коли перестало боліти на 2\3 у більше лівій частині грудей; він не помітив, коли почав відпускати і перестав намагатись забути; він не помітив, як почав засинати і прокидатись з іншими думками, в котрих місце, більше не було зайнято єдиним фатально-фінальним сюжетом.

Він не помітив, коли життя знову набрало сенс, але зараз, промоклий до нитки після літнього дощу, коли вона лежала поруч нього і так пильно дивилась в очі, він точно знав, що це властиве місце і що він там, де має бути, що з усіх існуючих у світі можливостей знову і знову вибирав би цю, що поруч була властива особа.

Вона дивилась на нього і не думала, а не думати вона не вміла, не вміла у тому світі поза його вікном, не вміла у тому світі, де не було його, у тому світі, котрий могла підкорити лише з ним.
Вона дивилася на нього і це був друг, це був більше, це був найдорожче і найпрекрасніше з того, що у неї було. Він з нею, бо так мало бути, бо він написав і маленька мрія здійснилась. Тепер вони думали на двох, жили на двох, гуляли на двох, просто були на двох і в цьому було їхнє невинне щастя, котрого не бачили інші.

Вона трусилась у його футболці, хоч і літо, але злива пробрала до останнього, пробрала до того, чого не могла дістати фізично, до того, що десь глибше і чого вже давно не міг дістати ніхто.

Він лежав поруч у своїх безмежно мокрих джинсах і без жодного т-шерта, мокрий висів на спинці крісла поруч її речей. Якось не велося скидати джинси при ній, просто якось ні і все. І він лежав тут, поруч неї, в мокрих джинсах і дивився так пильно-пильно у її яскраво-блакитні очі.

Вона трусилась, підтягнула коліна під себе, та не допомогло, тепліше не було. Вона підтягнула коліна до підборіддя і опустила голову. Так і лежала та продовжувала труситись.

- Ти трусишся.
- У?
- Ти трусишся. Чарівно.

Вона не сказала нічого і намагалась контролювати міні-конвульсії, котрі знову і знову пробігали по її тілу.

ЇЇ мокре волосся, пасма, ледве-загоріла шкіра і його біла футболка. Лише холод повертав до реальності. Все здаватись несправжнім, таким чарівно-неймовірним, розмальованим кольоровими олівцями і водостійкими фарбами. Світ почав кружляти і він знав, що теж саме відбувається з нею.

Він підсунувся ближче і обійняв, вона розкрутилась, а потім усе просто пішло у якомусь незрозуміло-правильному напрямку, він цілував її мокре обличчя, вона дозволяла, вона хотіла, ні вона жадала цього, зараз, тут, у цю секунду, у цей момент вічності, коли вони разом, коли вони мають одне одного, так, як ніколи раніше і усе просто пішло, просто покотилось і почало якось божевільно рухатись у лише їм відомому напрямі. Навколо було персикове небо, небо кольору персику, вперше в житті, вперше, в тепер уже їхньому житті. Він цілував її губи з присмаком молочного шоколаду.

ONEBELOVED

Самые популярные посты

6

9. ВЫнос

И так…этот перкрассный день начался со звонка одной милой особы, которая переживающим и истеричным голосом попросила меня посидеть ...

5

тот, кто сделал из себя зверя избавился от боли біть человеком.

5

приручите меня, пожалуйста

5

научите пожалуйста

Научите не видеть в людях хорошее! Научите не ждать чуда! Научите не верить в лучшее! Научите не надеятся! Научите не очаровываться! ...

4

Мечты как обещание хорошего заставляют нас двигаться. вперед или назад скорее двигаться в единой точки времени по вертикали. Стадные изна...

4

мосты

И я шла одна вдоль по обочине. Cтрелки вверх и вниз, длиннее-короче. Я искала, где сходятся линии, словно, на воде лилии… Пос...