Вагаюсь зізнатися самій собі, але…доводиться.Я боюся.Боюся того, що буде завтра.І не якогось туманного, далекого і можливого "завтра", а сама стабільного і звичайного завтра.Мені знову доведеться переживати одні й ті самі події.Хвилювання, страх, дим, попіл, кава, ще одна ніч без сну, сльози, телефон, якісь слова, заспокійливе, ранок, душ, кава, дим, попіл, страх, червоні очі, туш, ліфт, сніг, дим, попіл, чай, сніданок, чай, книжка, чай, сірі обличчя, дим, попіл, ліфт, ключі, чай/кава…
Все це так дурно і тупо.
Все так затягує.Ця рутина затаскує, як болото.
Вибачте.За все.Це все.