— Друзі? А що таке друзі?
А очі аж горять! Знає він, що це таке. Знущається, падлюка, насміхається, як завжди.
- Ну… такі собі інші хлопчаки-херувими, з якими ви разом бавилися.
- Друзі - це ті, з ким разом бавляться - під-няв тонкі брови Янгол. І цей глум в очах!… У його очах завжди був глум, не те, що був, а так, спалахував, проглядав, прослизав.
- Для дитини - так, - відповів Василь Анатолійович. Тільки не треба, Янголе, не треба цієї своєї вічної полеміки розводити, ти ж ховаєшся за нею, від мене, від себе, боїшся чогось і ховаєшся.
- Друзі - одне, і для дитини, і для дорослого, - похитав Янгол головою, - й це зовсім не ті, з ким бавляться.
- Ну, тоді… Друзі - це ті, хто не кине у біді…
Заперечно похитав головою. Ні, не так.
- Друзі повинні завжди розуміти…
Знову ні. Василь Анатолійович подумки вилаявся. Ну, хіба ж так можна?! Замість того, щоб лікувати цього скаженого Янгола, він починає прислухатися до нього, мало того, стає з ним на один рівень, мізкує над його загадками, намагається знайти відповіді на запитання, розводить тут бозна-що… Та, хоч як дивно, опинившись із ним на одному рівні, Василь Анатолійович відчував, що стає вищим, ніж був. І хоч як опирався він сам собі, а майже завжди здавався на милість Янгола.
- … завжди зможуть підтримати?
Знову ні.
- Гаразд, - позіхнув лікар і підняв руки, - здаюся. То хто ж такі друзі?
- На ваш погляд, друзі - це ті, хто просто віддає вам усе, нічого не беручи взамін.
- Але ж…
- Я про те і кажу. Друзів не існує. Таких, якими ви собі їх уявляєте. Всіма вами рухає корисливість: гроші, зв’язки, а часом вам хочеться, щоби вас просто вислухали. Ви можете брати з них одну користь, вони з вас - іншу. Всього лиш різновид безгрошової торгівлі.
- Маячня! А якщо я хочу дружити з людиною, бо вона просто мені приємна?
- Тож бо й воно, лікарю. Ви отримуєте свій зиск від спілкування з нею - задоволення.