— Я почав помічати це давно. Вона сама не знала, що з нею коїться. Я бачив, як вона намагається зрозуміти й не може. Ці раптові спалахи огиди, розумієш, це було так, ніби вона опам'яталась і побачила, що поруч не чоловік, котрого вона любить (любила), а обридливий слимак, черв абощо. То були секундні спалахи, якісь суто підсвідомі, вони дратували її, бо вона не могла ані пояснити, ані пробачити їх собі, вона ж не хотіла бути злою, однак годі було щось з тим удіяти. Пізніше, ясна річ, це роздратування перекинулось на мене. Щоразу робилося дедалі гірше та гірше, що більше вона намагалась бути доброю, то більше я сповзав у свою хворобу. То був кінець.