Вернуся з Львова. Круче міста не бачив. Завжди дивувався, чого про нього такі класні відгуки, тепер зрозумів. Просто величезне культурне життя. Начинаючи від отих машинок та "Чудо поїзда", закінчуючи аматорськими вуличними групами. Цього всього так багато, аж очі розбігаються. Побував вночі на Високому замку, вид просто зашибезний, ввесь Львів як на лодоні. Так як то був вечір, всі ті помаранчеі вогні просто ідеально компанували чорній темноті. І не думав що так зможу написати. Також провів цілий день з дівчиною, з котрою не підтримував контакт цілих 5 місяців. Був дуже радий її обняти, і відчувати її біля себе. Це розпалило в мені старе вогнище. А треба було тільки маленької іскорки. Трохи жалію, що не подзвонив їй наступного дня, адже я все ще там був, і це є трошки наглим, отак проігнорувати. Хоча… вона живе в гуртожитку, і там напевно велика компанія, і часу вільного не так уже і багато, врахуваючи, що на носі екзамен з інформатики, яку вона м"ягко кажучи не дуже добре знає. Ночував та цілу неділю провів з другом, з котрим так гарно не розмовляв уже дуже довго. Виявляється, що довге небачання людей їй може зблизити. Віришів для себе, що полюбе хочу вчитись в Львові. Адже то столиця, культурна, духовна, а для мене і особиста. Зайшовши в ЛНУ ім. Франка пішли мурашки по шкірі. Тяжкі двері, прохолода всередині, пишні монументи, запах історії… Все це закружляло в мене в голові, і я ще раз відчув це відчуття жалю, що я не в Львові. Дивно… давного його не відчував.