Хто знає, може ви знали мене раніше; у класі так 10. Це був рік мого найвищого пілотажу, активного самообману і надмірної мрійливості. Окрім тоді солодких, мені самій незрозумілих моментів, був ще впевнений розгляд майбутнього: гроші гріють, бо дають можливість висунутись в люди; дарують стабільність і квартиру, щоб не задумуватись над матеріальним благополуччям, дають подорожі, щоб набратись досвіду і зрозуміти, що треба Україні. Я мріяла стати кимось для України, а стала наївною прив'язаною дівчиною із симптомами любові. Але стосунки - така важка річ. Я потребую так багато, що стають неможливими пояснення. Мене водять за ніс мої ніжності і потреба уваги, романтичні моменти, ситими якими я не буваю. В кінці кінців, ця довбана мелодрама грає на моїх почуттях, через що так хочеться сюрпризів, незапланованих діалогів, тривалістю більш ніж пів години і вірою в мене. Я так багато хочу, а вмію лише вимагати. Як можна бути щасливою, коли така нестерпна?