Нарешті дійшла до ліжка і неочікувано, в мене трусьсяться руки. Весь день, стільки подій, радостей, тривог та переживань.. наче трималась але зараз розумію що то було диво. Дві травми. Багато крові. Звично як для професії яку я обрала. Але не тоді коли це дитя чотирьох років і потім дуже хороший знайомий. Це важко. Тепер я розумію чого маю холодне таке серце. Бо не можна давати волю емоціям в екстрених ситуаціях. А особливо коли це близькі люди. Треба мати ясний розум, чіткі вказівки і одразу ж приймати правильні дії. Бо в тебе є п'ять хвилин.. або ж твій друг зтече кров'ю або ти подумаєш і через п'ять хвилин буде надана допомога та знайдено рішення. Людина, що фактично тримає життя пацієнта в своїх руках, не може бути слабкою. Лише коли нікого немає поряд - можна дати волю емоціям.