І ніби все добре, все вроді налагоджується. Та все ж є різні неполадки. Нарешті приїхала мала з Єгипту, її так невистачало. Спочатку те йобане 8 березня, далі проблемс з Дарою і тд. Зараз все вроді окєюшкі. І шо ж бля? Нахуй я згадувала знову про тебе? Чесно бля, таке відчуття що мені подобається принижуватись. Як я хочу повернути час назад, коли ми були разом. Наш Омеляник, вечірні літні гуляння, поле, вісєліє в мене вдома і купа різних моментів… Те відчуття коли ти такий ахуєнний йдеш, і я шарю що ти мій і все. Те що сама щаслива з тобою тільки яяяяяя! Як мені всього цього не вистачає. Та що ж я можу змінити? Ти навіть проти спілкуватись, а так хочеться кращого. Я сумую, чесно дуже сумую. Напевно це дійсно любов. Якщо ми повинні бути разом, то все буде. Скоро пройде рік як ми розійшлись, а я ще не відвикла від цієї любові. Просто інші не такі, мені ніхто не потрібний. Бо в кожному я шукаю тебе, твої риси, цю улюблену посмішку і ахуєнну сраку. Улюблений, от і все❤