Вже страшно як давно я шось писал, але складне студенстке життя та безсонні ночі просто - чудове натхнення для неймовірності бескінечності ідей та гарнихаформизмів. Одразу вибачаюсь за безліч помилок, оскільки 2 дні без сну через страшенно невпинну підготовку до іспиту. Байдуже, я довго в голові все придумувала шоб нікому це не написати. Поїхали..
втратила надію, закохалась у мрію.
Кожень день, лягаючи спати я кажу собі: "завтра ти прокинешся з першим промінем сонця, сповнена сил і натхення. готова радіти життю, відкрита до людей і нових пригод. ти поснідаеш перед телевізор, посмієшся над дурними жартами ведучих 1+1, особливо над тип як готує Сенечкін. і в 100 раз задумаєшься, а може я буду вправною кухаркою? але швидко опануєш себе, на що тобі ота морока. ти будеш ідти за мрією, роботи те чого сама забажаєш. проведеш прекрасний день в університеті, де нарашті ніхто тебе не дратуватиме. ти будеш зіркою, королевою як раніше в школі і всі звернуть увагу на тебе. бо як же не звернути, ти зачаруєш кожного своєї посмішкою та неймовірною вродою) ввері гуляка з подругами, які самі тобі подзвонять і запропонують все те про що ти так давно мрієш, і танці, і коктейлі, і пажама паті. все чого так тобі не вистає. а в ночі після коротесенької прогулянки містом, насолодою нічною прохолодою, ти тихесенько зайдешь до квартири і увімкнешь улюблену "Гордість і упередження" з Коліном Фертом. через 1 серію заснеш і прокинеш як раз на пропозиції Дарсі Елізабет. і з першим промінем сонця ти зрозумієш, що живеш недарма"
але таке життя мені вже здається неможливим. я не знаю, як я ще живу цією мрією. бо тіло, серце і душа просто тріскаються на шматочки. з кожнем днем сонце тільки відвертається, як і друзі, і доргі люди. всі стали злі, мабуть, через те, що я зла і невпинно на всіх репетую. з кожним днем, казка все далі і далі. прірва моєї бездоленості глибшає. я неначе пізнаю всі кола пекла. і вже не знаю, чи зможу я хоч одним оком колись побачити райські небеса.