У кожного в житті є "не до кінця забута людина".

Людина, яку в глибині душі все одно чекаєш. У яку віриш. Яку, незважаючи ні на що, ревнуєш. Спостерігаєш за її життям зі сторони, дізнаючись подробиці від спільних знайомих і з інтернету. Вважаєш, що вона давно забута, але при зустрічі перехоплює подих. Так… Раптом виявляєш, що вона як і раніше до біса приваблива, привітна і весела. Вона давно вже не згадує про тебе, але ти то, виявляється, пам'ятаєш… в розмові не вникаєш в суть сказаного, відводиш очі, байдуже кидаєш: "спасибі, все в порядку". А потім вона іде, залишаючи тебе наодинці з розгубленими думками.
Прийшовши додому, ти будеш вести себе як завжди весь вечір, але не зможеш заснути, розбираючись з цим мотлохом в твоїй голові. Вранці, звичайно, спогади зблякнуть, стривожені думки вляжуться, розвіються як туман.
Життя побіжить в колишньому темпі..

(с)