Твої чорні безодні очі,

я не маю такої сили,

щоб протистояти чарам цієї ночі,

що на крилах нас з тобою носили.

Увісні знову про нас я мрію,

тобі даю надію, знову дію.

Я бачу майже все у погляді твоєму,

твою усмішку, і думки так просто я читаю.

Від дотику чи слів твоїх приємних,

млію я, мов птах літаю.

І навіть думки я не маю,

що вже тебе я не побачу,

але, якщо з тобою марно час я гаю,

собі такого не пробачу.

Та якщо мене ти покинеш, у інше місто полинеш,

із цим змиритися я мушу,

ти дивно так на мене дієш,

здається, в тобі я знайшла споріднену душу.

Між нами є багато спільного,

ми ділимося цим охоче,

я бачу в тобі такого надійного,

і в полон захоплюють твої чорні очі.

(Д.Г.)