а надвечір темнішає. чуєш,
як стогне вітер,
поки зорі там десь
засинають на підвіконнях,
поки ти, замерзаючи, сонно
вдягаєшь светр і
ховаєш наляканий місяць в
своїх долонях.

відчуваєш, як дихає місто
тобі у спину,
відчуваєш, яке воно
змерзле, сумне, порожнє,
як і ти. робиш крок,
задихаючись, через силу
у кромішню пітьму, де
єдиний твій подорожній -

сіроокий туман.
просинаються океани.
ти збираєш зірки, нiби
фантики з подарунків,
а вони на долонях твоїх
залишають шрами,
наче опіки від
недозволених поцілунків.

відчуваєш, як ніч обіймає
тебе за плечі,
чи як небо вплітає в
волосся твоє сузір'я.
ти колись помічав, як
схвильовано кожен вечір
твої мертві моря омивають
пусте подвір'я.

ти не знаєш і сам, звідки в
тебе ще стільки віри,
коли світлі надії вмирають
тут кожний ранок,
і чому кожен раз ти
спустошений і безсилий
залишався живим, щоб
зустріти новий світанок.

Море Внутри Мк