Як тобі блукання наосліп, навпомацки, краю не бачачи? Як воно, коли ненабуте вже втрачено? Де ти є? Ховаєшся знову на місці, де станеш знайденим? Тільки не раптом, а нарешті… Безталанний мій. Як тобі обличчя моє, понівечене зухвалістю? Як воно дивитися в очі своїй достроковій старості? Де ти є? Не змушуй ходити по вулицях з фотокарткою. Я — твоє. Чи це означає, що ми один одного варті? Як тобі Розхристане щастя й вологі вії? Як воно: в уяві мене, насправді ж її? Де ти є? У нашому домі тебе нема. Й мене нема. І дому… Це все пояснює. #Олена_Бублик