Кожний рядок "Зачарованої Десни" пронизаний глибокою любов’ю до України. Що це за кiноповiсть? Картини дитинства, свiт очима малої людини, яка ще навiть не встигла ознайомитися з цим свiтом, для якої навiть смерть - це радiсть. "Яка то радiсть, коли помирає прабаба!" Маленька людина та свiт дитинства - великий, таємничий, зелений, буйний. Допитливий малий Сашко, мрiйливий, з неабиякою уявою пiзнаючи цей свiт, поринав у нього з головою. I ми розумiємо, що цей бiлоголовий хлопчик - сам Довженко. З поетичною силою i пафосом оспiвує письменник людей працi - величних i прекрасних у своєму трудовому талантi, у своїй моральнiй чистотi. Це "малесенька i прудка" прабаба Марусина, в устах якої прокльони перетворювалися на чарiвнi пiснi, мати, яка любила "саджати що-небудь у землю, щоб проiзростало". Адже найсильнiше i найкраще народне поняття про естетичнiсть втiлилося в образi батька - людини надзвичайної талановитостi. Вiн змальований з епiчним розмахом, як зображують народних героїв, i з лiричним щемом синiвської любовi. Батько для Довженка iдеал трудiвника землi: "Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика i великi розумнi сiрi очi, тiльки в очах чомусь завжди було повно смутку. Тяжкi кайдани неписьменностi i несвободи. Скiльки вiн землi виорав, скiльки хлiба накосив! Як вправно робив, який був дужий i чистий". Образ батька Довженко пiдносить до вселюдського iдеалу, хоч його життя було нелюдське, злиденне: "Одне в батька було некрасиве - одяг". Ще один образ людини працi вимальовано в "Зачарованiй Деснi" - це дядько Самiйло, "великий косар". "Орудував вiн косою, як добрий маляр пензлем, - легко i вправно. Коли б його пустити з косою просто, вiн обкосив би всю земну кулю, аби тiльки була добра трава та хлiб i каша". Як уособлення народної мудростi виступає у повiстi дiд Семен - лагiдний, працьовитий, залюблений у вiчне слово, такий собi народний фiлософ, що "прожив пiд сонцем коло 100 лiт… нiколи не ховаючись в холодок". Усi цi образи трудiвникiв i фiлософiв несуть у собi думку про невичерпнiсть i життєдайнiсть народного джерела, про безсмертя народу. Важливу роль у повiстi вiдiграє природа, нерозривно пов’язана з життям людей.. Картини сiножатi, нiчного зоряного неба сповненi веселощiв, пройнятi трепетною закоханiстю у рiдний край, у його красу. Своєрiдним символом - рiкою життя проходить через повiсть образ зачарованої Десни. Не можна без хвилювання читати Довженкiв образ рiдної рiчки: "Благословенна будь, моя незаймана дiвице Десно, що, згадуючи тебе вже много лiт, я завжди добрiшав, почував себе невичерпно багатим i щедрим. Так багато дала ти менi подарункiв на все життя". Мовчазна бесiда коней пiдслухана малим хлопцем, це вмiння вiн перейняв у дiда, образнi прикмети народних вiрувань, звичаїв, забобонiв, що надають повiстi нацiональної своєрiдностi й колориту, казковий образ яблунатого коня, про якого наспiвали малому хлопцевi колядники - все це чарiвний свiт фантастики, що своїм корiнням сягає у глибину народної уяви. Iсторiя лiтератури знає чимало творiв про дитинство, про вихован ня почуттiв. Олександр Довженко зробив у цю скарбницю свiй внесок, i його повiсть про народження великого митця перетворилася на гiмн рiдному народовi, його працелюбству, мудростi, силi, невичерпнiй життєвiй енергiї.