О, якби я хотіла, щоб ви відчули те, що й і я, будучи зараз вдома. Так, я назву цей будинок домом. Мене сьогодні майже до сліз довела буденна мова людей, що тут живуть; я майже зійшла з розуму, побачивши свої рідні ліси, а коли я ще з ними почала говорити ааааааааааааа, такого щастя у мене не було ні в Києві, ні в Луцьку. Яке задоволення мені приносять усі ці кімнати. Я ладна мерзнути й надалі під 20 градусним морозом, аби лиш слухати, як вітер змітає все навколо.
Що я сьогодні зрозуміла? Я страшенно скучила. Те, що я не бачилась з домівкою, змінило мене в гіршу сторону, я забула про свою наївність, про свої радісні моменти тут, я забула відчуття щастя. І що? Я хочу жити в Карпатах.
Особливо тут, в Суходолі.
Мені тут добре, з книгами дідової бібліотеки, і вечірніми самотніми розмовами із лісом. Я не здаюсь банальною, я просто божеволію від того, де я є.