Колись, ще як ми були маленькими, ми навіть уявити не могли, що нас розлучать один від одного. Колись, ми навіть уявити не могли майбутнього нарізно. Колись, ми посміхались від думки про розлуку. Колись, ми були одне ціле. Колись, я, можливо, й розуміла, що наші дороги розійдуться, але лише через різні місця проживання, через років 10 якщо не більше, або ж ти підеш до іншою "подруги". Але у мене думки не було, що ми станемо різними через щось, так через щось, бо це людина, яка для мене не людина. Колись, я і не подумала б, що одобрюючи твій вибір пожалію про це. Я дуже, справді, дуже помилялась. Ти в нього як прислуга, справді. Ми не можемо спілкуватись, а через що? Через когось, що є чимось. Саме це не дає мені спокійно заснути, та прокинутись, як колись, знаючи, що є та, яка буде поряд, з посмішкою на лиці. Колись, все перестає існувати. Але, я б ніколи не подумала, що якесь створіння, має змогу настільки змінити тебе. Ось, що справді образливо, людина, яку ти знаєш менше року, спроможна змінити тебе. Я ненавиджу його, ненавиджу себе, що раніше не зрозуміла хто він! Ми можемо не спілкуватись надалі, але, будь ласка, перестань бути служницею, я тебе просто дуже прошу, перестань бути йому покірна у всьому.