я просто загнала себе в тупий кут.своїми думками, вчинками.ми не говорили два тижні, і тиждень назад я твердо вирішила що маю тебе забути.але жодна перерва не проходить без того щоб я не шукала поглядом тебе в коридорі.я розумію що це залежиться від мене, забуду я тебе чи ні.а якщо так відбувається то я все ще не хочу тебе забувати.сама.підсвідомо.я напевне все ще надіюсь що колись ми будемо разом.не зустрічатись, а разом.щоб мені не говорили, типу "забудь його, не думай, не переживай, заспокойся" мені це ніяяк не допоможе.просто треба ці пів року пережити.блять пів року.