Коли зближаєшся з людиною маленькими кроками, починаєш відчувати. Наче вже і близько, але так далеко, тобі людина близька але щось між вами стоїть. Якийсь невидимий кордон холоду, прихованості, відстані. Та все ж це краще ніж стояти. Сьогодні з мільйонів кроків ми зробили по одному на зустріч… так мало, але так багато для мене. Я ніколи не буду ідеалом, зі мною важко, я дуже дивна, ти й сама це знаєш. Мабуть ніколи не відкриюсь до кінця і не зможу бути справжньою. Але обіцяю, не буду приховувати себе, думки, почуття і дії. Прошу, прийми такою як є. Мені дуже не вистачає мудрої і в той же час по-милому дурненької подруги… Не відвернись, будь ласка.