Вчора я зайшла до аптеки за ліками від серця. І там грала пісня. Пісня, яка навічно в мене асоціюється з однією людиною. Пісня, від якої нудить, вивертає нутрощами назовні. Заслухана до дір в одній парі навушників двома людьми.
"…хочеш, я твоїм кольором буду?..
якщо ти ним бути дозволиш мені.."
Я, навіть, забула, нащо прийшла. Стояла у сльозах посеред кімнати. Врешті-решт до мене підійшла сама аптекар, запитала, що мені потрібне і від себе додала ще заспокійливе.
Житття досить сумна річ.