лити воду студену між пальці
і спросоння всміхатись тобі
поки ще не розплющені очі
поки ще на вершинах гір лід
аби лиш відчувати гостріше
аби лиш відчувати твій світ
так таки приємніше.
смакувати наосліп вуста
і вдихати, вдихати, вдихати твій слід.
я почну все сама.
мабуть, так правильніше.
й поки місто ще спить,
я навшпиньках, як тінь,
від порогу твого до найближчих свічад
щодня бігтиму доки?!
ненавмисно лишаючи кроки…
як не вийде – прости.
лиш одне прошу – ти
не приходь.
якщо потім не спалиш мости.
не приходь… якщо не назавжди.