а я лише зараз розумію, що осені тут не буде
що я не штовхатиму листя
не закутуватимусь у шарф і не дратуватимусь,
що руки синіють від холоду
а волосся знову стає хвилястим від надмірної вологості у повітрі…
а я лише зараз розумію,
що на мене більше ніколи не впаде дощ минулорічний
той, що намочив нас до нитки
у місті, яке знає більше, ніж ми
у місці, яке тільки наше
як жодне інше
так, ніби там магія…
а я лише зараз розумію, що тебе тут не буде
як і цієї клятої осені
що я не цілуватиму твої очі
не вдихатиму твої слова і не питиму твої сни
не їстиму твої нерви і не спатиму
цілодобово…
а я лише зараз розумію, що я тут один на один зі спекою
що ти не змочиш моє чоло водою
бодай би літепною
що ти не вийдеш з якогось кафе
і ми не торкнемося десь одночасно ручки дверей
не зустрінемось раптом на вулиці
де лиш бруківка і листя сухе
бо тут нема і не буде
осені…
бо тут і листя сухого ніколи не буде
бо нема і не буде
тебе.