Прохолодою краплі падали з неба несучи звуки безтурботності через відчинене вікно. Запах дощу торкався глибин душі прохолодною рукою вітру, і, здавалось, наповнював сумом.
Було зовсім не холодно. Можливо зігрівала важка ковдра на плечах. А можливо теплота в душі, що приходила з запахом гарячого чаю та думками про нього… І зовсім чужим став біг життя. Бо прозорим полотном крапель всі плани вкрив дощ.
Шепот крапель з листям заспокоював і змусив закрити очі, пірнаючи у мрії.
Перша блискавка, дальній відголосок грому - до кінця відпустили від щоденних турбот. І нехай холоне чай в кружці, не поспішаючи, так як розчиняються турботи, в напливаючому сні.