Ні, не те що росіяни з братів перетворились на недругів. Не те, що важке економічне і політичне становище в моєй країні. Не те, що ми пережили революцію. Не те, що ми залишились без газу і без грошей на передодні зими. Не те, що по нашим домівкам тепер живуть "сепаратисти", а просто хворі люди, тому що їм ніде жити. Не те, що на кожному куточку ти чуєш про допомогу солдатам і беженцам. Не те, що відтепер ти купуєш все в подвійному розмірі, тому що частину віддаєш на допомогу. Не те, що зараз всі поділилися на патріотів і зрадників. Навіть не те, що зараз йде війна.
А те, що коли ти заходишь в новостну ленту, на сайт з новинами, ти вже поміж очей пропускаешь пости з "Росія перетнула кордон України", "В Донецьку(та інших містах) террористи обстріляли з градів житловий квартал, дитячий садок, церкву", "Замінували очередну школу", "Запад вводить санкції", "Росія заборонила ввоз всієї українськой продукції"…."….померло 10 чоловік", "…загунило 6 людей", "Простилися з 10 солдатів 72 екіпажу", "….на міні підірвалися 3 дітей" і т.д.
Ти вже не звертаєш уваги на кількість померлих. Ти вже не плачеш через це. На скільки наші сердця зачерствіли до цього. Ми вже готові на все. Ми діти війни. Найжахливішою війни. Війни, яка перестає у байдужість.
Але ми боремося пліч о пліч за свою незалежність. Просто ми готові до смерті. Ми віддамо душу й тіло за нашу свободу!
СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
