Всі почуття до тебе, мій друг,
Поховаю серед блакитних квіток.
Вони будуть рости на весь луг,
Але для них не настане світанок…
Це був сон, лиш примара моя.
Тебе нема, нема й незабудок,
Тому що все це придумала я,
Зірвавши у полі живий колосок,
Давший щастя на деякий час,
Що минув, залишивши одну.

Сіель Ді Карелі. Вересень 2012