присвячується: Києву, Львову, Полтаві, Одесі, Франику, Чернівцям, Ужгороду, Сумам і всім, хто не поруч

ти не приїдеш
я не чекатиму тебе з вокзалу,
де поїзди так люблять забирати усіх рідних
і не розплавити того металу,
що з'єднує прокладені поміж містами рейки й шпали,
щоб зменшити кілометраж доріг цих жалюгідних

по горло
я наїлася вже цим залізом
постійно відстань жме у діафрагму,
нехай іде це все далеко, чорним лісом,
нехай поглине відстань цю
жорстка
палюча
і кривава
магма

я не забуду
ті зіниці, що кричали
перон почув вже криків таких сотню
і ми дивились, як поїзди по рейках мчали
і розуміли, що повторно ми когось втрачали
і залишалися стояти
і мовчали
відчувши себе знову так самотньо

привіт, мені квиток, будь ласка, в літо
і провідниця в потязі заварює нам чай
тікаємо ми знову від реальності, від світу
у наш маленький
вигаданий
тихий
рай

Vika Verner