І коли душею ти живеш один на двох В самоті самотність відчуваєш Кохання серцем жадно поглинаєш Немов герой старих людських епох То кожен день неначе епілог Ти сам не свій, і своїм вже не будеш Її нажаль ніколи не забудеш І далі що, не скаже навіть бог Моє життя не розповідь з казок Вона це ребус створений для мене Якщо ж вже так, налий іще бармене Бо ця загадка скована з зірок