Я ненавиджу своє відношення до людей.Точніше, його відсутність.Останнім часом намагаюсь триматись від людей подалі.Розмови, переписки, зустрічі мене морально виснажують.Коли хтось старається зав"язати зі мною розмову, я з нетерпінням чекаю закінчення.Мабуть, саме тому в мене немає друзів.Є люди, з якими я час-від-часу спілкуюсь, але це не дружба.А є Віта, і, мабуть, не варто навіть писати, хто вона для мене.

Я наплювала на думку оточуючих про себе.Менше довіряю, менше розмовляю.Натягнута усмішка і фраза "все добре"-ось те, що я ношу з собою серед людей.

єдине, що лишилось незмінним, це те, що я і досі соромлюсь "казати правду в очі".