Я суцільно розплачуюсь холодом
за твою надлюбов до очей моїх,
і у душу твою проколоту
опускаю холодні руки.

Я виймаю із тебе серце,
що горить незгасимим золотом,
я штовхаю тебе у прірву й нарікаю на вічні муки.

Не люблю я тебе, не обманюйся,
не виховуй бажань, не снуй марних надій,
хтось з нас двох приречений до фатальності,
хтось з нас двох помирає від власних мрій.

Від ілюзій вмирають частіше, ніж від ножів,
і частіше горять не будинки, а душі в вогні.
Ти пробач, що настільки в мені згорів,
ти пробач, що настільки в тобі я ні.