З кожним днем мої божевільні бажання беруть гору над моїми мізками.Я намагаюсь втекти від самої себе,від свого майбутнього найлегшим і найдурнішим способом.Слабкі духом люди тільки так і роблять.І я,напевно,одна з них.Цінувати життя і людей в ньому я так і не навчилась.Як можна любити когось,ненавидівши саму себе.Хіба можна чекати взаємності,знаючи,що таких,як я,люди не люблять.Таких людей можна використати,але не любити.Це викликає в мене своєрідну параною.І з кожним днем я втрачаю віру на те,що все мине