лобом до лоба боксують обидва хмарні скептики тілом до тіла горнуться обидва голі неврози духом до духу тягнуться два епітелії квітка до квітки плетуться з герба лілії ми засинаємо в полі зітхань постелі ми зачинаємо з подихів інше тіло
зняти б кіно про твою кінетику викласти б гру за твоєю грацією ми обидвоє шахіди-смертники жертви взаємної інтоксикації
патові патіо матові мати шахи під ліжком мате на столі нам не дано припинити грати й вийти за коло торсійних полів
нам не дано перестати втікати статика й спокій – не наші чесноти перепиляємо будь-які грати і перепалимо будь-який спротив перепливемо стоки і стікси перегриземо пута і горло а як не вдасться вирватись звідси то підірвемось рвучко і гордо
пояс шахідський як пояс цноти – річ одноразова і вибухова смерть ув обіймах – солодкий наркотик досить і руху досить і слова
досить і погляду подиху легкого – все експлодує разом з декораціями перетворившись на чисту кінетику перегорівши на чисту грацію
я ганяв за тобою як рибне філе що кохає морську принцесу
ми з тобою – алхіміки мутні тільки що – запускаємо паніку скільки вже наших збито супутників? скільки вже наших скресло титаніків? скільки перегоріло колайдерів чи дощенту розбито армій? цілий світ нам – технічний райдер і хронічні хроніки нарнії в нас тут справді епічні фейли в нас тут справді секретні файли та від наших потуг будівельних проростають мальдіви і мальви а від наших утіх любовних вибухають сузір'я і війни алхімічимо ми по-повній компонуємося свавільно комплексуємо ми як діти захищаємось наче солдати цьому можна лише радіти або вірші про це складати але знову виє сирена знову кожен в підземному сховку лиш тріпочуть у небі знамена і ширяють боєголовки
ми самостійно виношуєм сенси і самостійні у нас психоделіки і саморобні наші нірвани ми ще збудуємо дві-три америки і атлантиду під океаном
ми найкрутіші на світі коханці і нероздільні і невмирущі тісно сплітаються наші пальці смачно кохаються наші душі
стираєш адреси вибілюєш клятви вибльовуєш сказані всує слова порожніх зв'язків і обов'язків бляклих ні серце не прийме ані голова
я ходив за тобою як пес-поводир рівно три з половиною роки я стоптав вісім пар черевиків до дір втратив розум погорду і спокій твої вічні гонитви і учти нічні всі ці друзі раби менестрелі задушила б ти краще мне уві сні ніж на ці випускати галери забуваю про біль про більярд і мільярд незавершених справ і стосунків я здолав стільки ярдів що жоден джихад не скасує твоїх поцілунків мінне поле фуршетів і шлейф дефіле «телебачення, курва, преса» я ганяв за тобою як рибне філе що кохає морську принцесу я забив сім болтів на дурну борню за місцину під сонцем демонів і спалилось інферно ткскзть на корню демонтовані демони – де вони? демонтаж інcтруктаж абордаж дебурбаж – стадій десять а може дванадцять це не так щоби ох і не так вже щоб аж ну нормальна сізіфова праця скільки все потриває не знаєш і ти ти не звикла що ти вже велика я твій пес-поводир я готовий іти я вже маю нові черевики