Я так хочу вас обійняти, заздрю тим у кого поряд зараз рідні. До яких можна підійти, обійняти, так сильно сильно і ніжно і не хочеться відпускати. Хочеться полежати разом з Ярушкою або посікрєтнічати з мамою, поприкалуватися з татом і розказати все, хочеться разом з мамою поплакати, бо боляче і важко на душі і не хочеться їх відпускати.
Так сумую, можливо побачу аж в травні, а могла якби не грьобаний екзамен. Так не вистачає ріних поряд, коли так боляче і важко, коли опускаються руки. Потрбіні не друзі, а саме рідні.
Говорю з вами голинами аби загладити свій душевний біль, але не виходить, кілометри розділяють.
Так хочеться до вас і заздрю тим у кого батьки поряд, маєте можливість обіміть і поцілуйте маму, поговріть з братом чи сестрою і поприкалуйтеся з татом, колись будете шкодувати що не проводили цей час разом більше…