; (

… дзвонила мама до синочка:
- Ну як ти там, як служба йде,
не слеш додому ні листочка,
хвилюсь сину що ти, де?
а син на то відповідає:
- Все мамо кльово, егегей,
були сьогодні на майдані,
і там попиздили людей,
ми йшли вперед і не здавались,
та не злякався й я таки,
хоч ті придурки й виривались,
я клав дубінки на боки,
товкли, як бульбу у каструлі,
усіх підряд, по чому є,
бо я ж солдат, герой, а хулі,
і це покликання моє,
як таргани вони тікали,
і очі в них заповнив страх,
та ми їх вдало доганяли
й лупили з льоту по ногах,
а деякі уже лежали,
клубком, наставивши сраки,
тоді ми раптом як згадали
секретну зброю - копняки,
і бєрци гучно засвистіли,
під звук щитів і кулаків,
ох, добре гади ці зібзділи,
від нас, від бравих вояків,
і в розпал того бою само,
несучи прапор на руках,
ішов старий на мене, мамо,
такий як батько по роках,
хоч не чіпав мене він дуже,
та руки в мене не криві,
наказ був, інше все байдуже -
вцідив йому по голові,
будь горда мамо ми солдати,
і нас багато, я не сам,
країну нашу зберігати,
це - доля вирішила нам!..
… і маму кинуло в оскому,
розмову вибила з "синком" -
бо чоловік вернувсь додому,
в той день з розбитим черепком