Саме так, я дякую Віктору Федоровичу Януковичу. Дякую за те, що моя 13-річна донька, яка ще вчора не цікавилися нічим, окрім смартфонів та корейської поп-музики, сьогодні стежить за новинами, а в групах в соціальних мережах не обговорює макіяж, лахи і хлопців, а вступає в непримиренну боротьбу з тими, хто намагається нападати на майданівців.
Дякую вам, Вікторе Федоровичу, за сусіда Петра, який ще вчора думав, куди поїхати на заробітки, щоб зробити євроремонт, купити дружині шубу, а дітям планшети і ноутбуки. Сьогодні він одягнув помаранчеву каску і став на барикаду пліч-о-пліч з таким же, як і він чоловіком Іваном-Романом-Василем-Михайлом, який вчора ще теж думав про те, як назбирати грошей і влітку відвести родину до Єгипту чи бодай Туреччини.
Дякую вам, Вікторе Федоровичу, за студентів, яких ще вчора не цікавило нічого, окрім того, як скласти сесія, згодом отримати диплом і кудись «звалити». Сьогодні вони борються за своє майбутнє, щоб нікуди «не звалювати».
Дякую вам, Вікторе Федоровичу, за українських лікарів, які ще вчора прийом хворого починали з того, у скільки йому обійдеться лікування. Сьогодні вони самовіддано бігають під кулями, рятуючи поранених, скалічених. Сьогодні вони готові приймати в інших областях, якнайдалі від Києва, майданівців, аби захистити їх від переслідувань. Сьогодні вони не чекають закінчення зміни, а готові без перепочинку працювати добами.
Дякую вам, Вікторе Федоровичу, за батьків, які ще вчора думали тільки про те, як нагодувати свою дитину, одягнути і вивчити. Сьогодні вони думають, як зробити, щоби майбутнє їхньої дитини було кращим.
Дякую вам, Вікторе Федоровичу, за народ, який ще вчора називали «лінивим», «байдужим», «несвідомим», «непатріотичним», який ще вчора ділили на Схід і Захід. А сьогодні мій народ стоїть на барикадах, захищаючи свою свободу. Стоїть Петро з Тернополя поряд з Максимом з Полтави чи Володимиром із Дніпропетровська. Вони досі ніколи не бачили один одного, а сьогодні готові захистити друга, закривши його своїм тілом від кулі. Дякую за Олю, яка ще вчора ходила по подіуму, а на запитання, що для неї найважливіше у світі, відповідала: «Мир у всьому світі». Сьогодні вона цілодобово стоїть на Майдані, готуючи змореним чоловікам чай і канапки, і ніяка сила не змусить її покинути пост. Дякую за дідуся і бабусю, які віддають все, що відкладали роками, щоб бодай так допомогти тим, хто на холоді, недосипаючи і недоїдаючи, ризикуючи життя боронять свою країну, яку хочуть загнати у рабство.
Дякую вам, Вікторе Федоровичу, за вашу ненависть до власного народу, бо чим більше ви його ненавидите, тим більше це його об’єднує у боротьбі проти вас.
Оксана ДУДАР, журналіст інтернет-видання "Новий погляд"