і знов починаєш задумуватись чи насправді ти така жахлива людина, якою тебе рахують твої близькі. це просто словами не описати це відчуття, коли ти для людини все, а тобі за це тільки крики і звинувачення в тому шо ти робиш все на зло. і як завжди "хочеш як краще, виходить як завжди" тоді вже починаєш думати чи варто робити добро взагалі. не дуже приємно коли найкраща подруга впевнена, що все те що має залишатись між нами, насправді там не залишається. може ти колись зрозумієш, що зла я тобі не бажала, бо ти дорога мені, а як правило ми завжди хочемо, аби наші рідні були щасливі… аби не було пізно адже все колись закінчується, і терпіння теж! п.с. не копіюй це і не надсилай мені з словами "ахахах" пишу те, що думаю а блог для цього і призначений