як добре, що ніхто нічого не знає і не бачить.

Ще одна сварка з сестрою, ще один зіпсований день. Щей твоя поведінка мені не зрозуміла. Зовсім. Якій вже раз отаке, не ясно шо робиться. Я знаю, не легко зараз всім, я все розумію, але мене чомусь розуміти ніхто не хоче.

Хтось колись казав час цінувати, проводити його разом, робити все для того, щоб все було добре, обіцяв що це в останнє так. А далі що? БОже ну нашо воно мені це все треба? Ну за що? за що всі мене довбуть, з кожної сторони дьоргають і кажуть яка я погана. Для всіх абсолютно, скільки я буду все це терпіти? Чому немає того хто мене розуміє. Чому плакати хочеться на людях? Чому в мене немає сили переступити через себе, і просто залишити непотрібних людей? Чому я неможу просто тримати себе в руках? Я хочу бути сильною, але неможу. Я хотіла б бути слабкою, але немає в мому оточені людини, яка б дозволила мені почуватись слабкою. А цього так не вистачає, не завжди. А хочаб іноді. Де взяти силу і не ламатись?

тато, забери мене до себе.

я не хочу жити, так як живу зараз