Весь день всі і все проти мене.Лише Матвєй сказав,що я сама хороша,бо дозволила йому пограти ігри на моєму телефоні.Святкого настрою протягом дня так і не з'явилось,навпаки,знаходились люди,які все псували.Близько години пролежала,тупо слухаючи одну і пісню і розглядаючи одну-єдину фотографію.І всередині так боліло,що хотілось кричати від болі.Але мовчала.Все рівно немає кому втішити.Людям,які мене оточують,абсолютно байдуже,як я себе почуваю,як у мене справи і чи потрібна мені допомога.Так,з моєї сторони це доволі егоїстично,але з їхньої-доволі байдуже.Я не знаю,що з цим робити.Вже хочу швидше в Луцьк,аби втекти від цієї одноманітності і постійних розтріпаних нервів.Найбільше чекаю приїзду малої,моєї найкращої.Вже скоро.Залишилось тільки дочекатись і не здохнути.Бо ще один такий день-і мені гаплик