От дурацька привичька все відкладувать на останній момент, причьом не тількі в мене, але і вбагатьох, хто мене окружає. От в цьому і проявляться вся молодьож. Бо ж ми тіпа, єбать, як живем сьогоднішнім днем, насрать, шо там нас завтра і після завтра жде, а вдруг я завтра умру і не доживу до дня, коли треба здавать все з учьоби. А хєр тобі, ти доживаєш до того дня і робиш все в останню ніч. От і я щас буду писать все до ранку, але я не розстраююсь, бо завтра я побачу свою любіму Оксанку, яку я так довго не бачіла, з якою нас постійно розділяє бешане розстоянія, а завтра ябуду рада побачіть ту сумашедшу людину, енергетікі якої мені постійно не хватає.