уже як тиждень. :)
чесно кажучи, іноді я почуваюся наскільки виснаженою, що мені не хочеться писать. проте, якщо я не зроблю цього зараз, то пізніше я забуду. і це буде не дуже: (
люблю перечитувати блог і згадувать як то все було. так от. сьогоднішня тема мого поста, звісно що про події в нашому університеті.
о восьмій п'ятнадцять-двадцять ми підходили до університету, коли мені зателефонували і сказали "Маш, ти де? підходь до унверситету, тут сюрприз". Чесно кажучи, я взагалі не зрозуміла нічогісінько. І тут. підхожу я з дівчатами до центрального входу..ну як підхожу..намагаюся, а там велика..просто величезна кількість студентів, яких не пускають в університет. Нарешті, до нашого "іньязу" прийшли волонтери, щоб зібрати нас на майдан. І це було неймовірно, вони стукали в барабани, кричали "студентський страйк", "слава Україні-героям слава", "не бійтеся, йдіть на майдан" і інші кричалки, була присутня також Ірена Карпа. Найцікавіше, точніше найпозорніше було то, що лише декілька чоловік з натовпу підкрикували..а всі інші дивилися зляканими очима по боках і розгублено посміхалися, знімали на відео, робили знімки. Після того, як ректор виступив з промовою про то, що він нікому не забороняє ходити на страйк, почали будувати колону. Найпершими стали якісь чотири дівчини, а за ними наша група. І ВСЕ. ви можете в це повірити? Нас було буквально чоловік 10. Мені стало наскільки соромно за наш університет, за наших студентів, що навіть не передати словами. Проте через хвилин 15 колона таки почала вибудовуватися. Це був успіх. Коли ми почали йти, один з волонтерів сказав, щоб ми зупинилися, бо там іде друга колона. Для мене це був шок. невже?!
не знаю яким чином, але ми все ж таки вийшли. і це було дійсно круто іти через вулиці Києва з криками "слава Україні-героям слава", "зека на нари-тоді підем на пари", "Україна понад усе", "студентський страйк", "Революція" та багато інших. машини нам сигналили одна за іншою, а коли ми прийшли на майдан, люди почали аплодувати, свистіти, підкрикувати з нами.. я навіть замітила як одна жіночка просльозилася і кричала "дякуємо вам!".
ця атмосфера.. це просто не передати словами. я відчула себе частиною великої і сильної нації. частиною чогось більшого. втомилася неймовірно, але то було того варте. Але не все так весело. ввечері приїхав в гуртожиток ректор і побажав нам "успішною здачі сесії". ні, пане ректору, сарказм у вашому голосі і іронічну посмішку ніхто не помітив, що ви…
як говорила Ірена Карпа "встидно за рідний іньяз".
а з іншого боку, нашому керівництву просто напросто накласти на нас. вони творять що хочуть..і можете мене підвішати на "йолці", проте я думаю. що цей майдан нічого не дасть. наш народ просто наївний. бо замість того, щоб вирішувати проблеми, які є в країні, наш президент звалив в Китай. це нормально?
але, я хожу туди не за єс чи проти яника. я хожу туди за народ. за нашу Україну! Слава Україні! Героям Слава!
So wake me up when it's all over!