Давно перестала вірити у майбутнє…
Але інколи до мене навідується сум. І часто за тим чого ніколи не було і не буде. Хочеться простих миттєвостей, непомітних дотиків рук і тепла…
Якось зовсім непомітно сама для себе стала чужою. Важко. Отак самій…
Щодня крокувати по знайомих маршрутах, але відчувати бажання збитись із шляху. Все буддене - прекрасне, але таке просте.Немає новин.Втрачаю смак життя.
Кутаюсь у сторінки сьогодення, хоч так хочу заблукати в невідомості…
Мені б…когось свого…