Мені кажиться, шо нічього в житті не має смисла. Я не знаю чого я так подумала, просто до мене тікі шо така мисль прийшла. Якшо спираться на юношескій максімалізм, то нема, через то, шо всьо равно прийдеться вмерти, того і смисла нема. Але я, навєрно, не про це хотіла сказать. Якшо признаться, то я вобщє єбу, шо я хотіла б сказать. Вобщє багато сказала б, бо дуже багато странних собитій твориться в моїй жизні. По суті нічьо не міняється кардінально, але все странно, все і всі, я вже геть перестала любить когось, якшо трохі раньше мені казалось, шо я ще трохі когось люблю, то щас я нікого не люблю. Просто рішила недавно, шо не осталось особінних людей, чьо всі особінні стають обичними? Я тоже от обична, але я ніколи себе не любила, так, шо я не в щьот. А так всьо, якась пустиня візьдє, Сахара, а не жизнь.