…І не дивуй, що я прийду зненацька. Мені ще ж побороти переляк. На штурм Бастілій — просто. На Сенатську. А от до тебе — я не знаю як. Вже одпручалась гордістю і смутком, одборонилась даллю, як щитом. Як довго йшла до тебе, як нехутко, і скільки ще і сумнівів, і втом! Прийми мою понівечену душу, збагни й пробач мій безнемірний острах. Дай хоч на мить забути слово — «мушу», це перше слово з букваря дорослих. Мені без тебе сумно серед людства. Вже людству не до себе й не до нас. А дика груша світиться, як люстра. І чутно гомін тополиних трас….