важко так восени водночас дихати і не дихати
підкреслюючи слова у книжках як заповіді на камінні
і впродовж багатьох тижнів усі мої змінні - незмінні
як завжди, найкращі ліки - то їхати, їхати

не дякувати особистому світлому чи неживому богу
просто питатись, чи можна за тиждень на вписку
по собі залишивши запальничку й дурну записку.
вдягати по дві шкарпетки на кожну ногу.

важко вдихати, коли замість слів - кашель
коли ти нарешті вже все віддасиш їй. нащо?
щоб бути для мене вільним хоча б і на три години
колись я нарешті викину твій годинник,

та поки ще згадую подумки всі необхідні паролі
до блогів, до пошти, до всіх соціальних мереж
відкашлююсь щоб сказати, що дуже на тебе чекаю.
почувши лише, що тобі мене шкода теж.