Ігнор, страх, небажання вибачити і поринути в мене з головою.Це багато чого пояснює…і ставлення, часом як відром з холодною водою на голову, а часом як тело, як у ванній з піною…та…я сприймаю його будь яким, чи він бука, чи ня, чи в гуморі, чи без настрою, пофігіст, чи навпаки уважний…веду до того, що…я просто є, я нікуди не діваюсь, все просто як є…(просто я люблю) …я нічого не вимагаю до себе, жодного особливоо ставлення, жодних з розряду цих речей…просто, аби мене хтось розумів, щоб хтось був такий, що знає як це, відчувати те ж що і я, боятись те, чого боюсь я, ненавидіти те, що я ненавиджу…я знала, він мене зрозуміє…чомусь просто знала, з самого початку…тепер, вибір тільки за ним…хоче боятися цього, най боїться, хоче, скаже мені аби більше не писала, не турбувала своїм маразмом під назвою "життя лени", "почуття лени", "мрії лєни", №любов лени"… можливо я себе обдурюю і насправді готова зірватися в любий момент з шаленим бажанням його. це завжди теж присутнє.…. але пофігізм у ставленні не допоможе…я просто є, я не збираюсь нікуди іти… я продовжую любити…для зрозумілості це ніяк не назвеш. це не дружба, не відносини, не партнерство, не спогади, не відчай(я вже звиклась) це дещо інше, зовсім інше…гтакоо ніде не побачиш, мало хто таке мав.мало був готовий переступити такі трабли, як у мене.
та, повторюсь…вирішувати не мені…тут вже має вибрати, що чи кого викинути, а що залишити. допомогти мені бут кращою, чи не дати цю можливість, точніше дати її реалізовувати, але без його участі чи з нею.
Я ще зроблю 1 крок боротьби через деякий час… а тіпєрь спать