Моя підсвідомість в жаху втікла.
Або валяється в нокауті.
Або перевернулося догори і затонула.
Я була на співбесіді за келехом кави тільки не зрозуміло на яку посаду
і з якою метою.
Найбільше бісить те, що на наступний день життя так само продовжувалось і бігло своєю системою. Як ні в чому не бувало.
Через декілька таймів, мені хочеться ридати,
не лити сльози як гарна леді, які просто спокійно собі крапають,
а саме вити, відчувавши на собі навіть наносекунди, проведені без нього. І кожну мілісекунду відчувати ту ніжність, як ніби у нього 2 серця замість легень. Тому ж бо, він був завжди.
Не сумніваюсь, що і з самого народження, коли я вдихнула перший ковток повітря,
система всесвіту запусталась так, що за певних обставин і умов ми мали зустрітись. А ще пережити дохрєна чого, пізнавши. Він був завжди з тих пір, як прийшов,
як я люблю його.
Але і до того теж. Просто до нього нічого не було.
Сподівання на те, що все йде правильно теж присутнє… але наразі
, мабуть, накращий варіант для мене залишається стати безчуттєвим маникеном.
Модельне агенство Маринки Зінючки мені в цьому допоможе. Адже півтора сантиметри в талії скинути до ідеального параметру це всього навсього не поїсти 1-2 дні, а їсти я й осоливо не хочу. Так само не хочу спати, точніше я б залюбки тільки і спала, але години немов віск зі свічки розтають непомітно і безповоротньо. Нарешті з*явився у Сільпо Снікерс з мигдалем, але я пройшла повз, сама неочікувавши від себе, що навіть не захочу затаритись на тиждень тим, що раніше мене на декільна хвилин тішило. Тішить ще хоча б думка, на кшталт "ми б були чудовою супружньою парою, бо залог щасливого шлюбу -це 90% цікавої бесіди і 10 % чудового сексу", тішить і в той же час вбиває. Глибоко задіває, що це може бути так просто. Він знайшов людину з якою отримує, ці два компоненти, і досить. Рідність, близькість, любов -що це взагалі? і навіщо? (
Та й справа й не в цьому я просто відчуваю щось мега потужне в своїй енергетиці, коли поряд з ним і усвідомлюю справжність, істину. Я думала це настільки важливо, що знаючи таку людину, знайшовши її на Землі- не захочеться ніколи відпускати від свого поля зору… проте, мабуть, скоріше підходить варіант, що я дуже заважаю-забруднюю його поле зору, від того, що йому насправді потрібно. Як перевести свій взор, зважаючи на це, я не знаю. я так боюсь, що він розкрадений, і не мною. я так боюсь коли далеко. я так боюсь почати писати книгу на дипломну, яку доведеться трагічно завершувати, за натхненням якої потрібно буде пройтись по тих місцям, де ще залишилась та аура щастя. Зараз я в тому віці, коли трохи потрібно думати про життя. Але про нього так важко думати, бо заповнити ту пустоту, що стане за відчутності його-буде неможливо, не просто складно-а не можливо. Вінподарував мені щось, чому важко навіть підібрати назву. Розворушив у мені щось, про існування чого я навіть не підозрювала. Частина мого життя. І завжди буде нею.
П.С. занадто багато слі різних, але написавши я не задоволена. це все мізер мізерний із всього-всього